The study of the antihypoxic action of 1-phenethyl-5,7-dihydro-1h-pyrrolo-[2,3-d]pyrimidin-2,4,6-trione (dezapur) on different models of hypoxia

Abstract

Extension of hypoxic states is a consequence of disorder of cerebral, coronary and peripheral circulation, and it requires further search for substances that can reduce the negative effect of hypoxia on tissues, and increase their resistance to hypoxia. The study of the antihypoxic activity of 1-phenethyl- 5,7-dihydro-1H-pyrrolo-[2,3-d]pyrimidin-2,4,6-trione under the conditional name of Dezapur on different models of hypoxia (hemic, hypercapnic, histotoxic and hypobaric) has been presented. The reference drug is Mexidol. Dezapur in the dose of 10 mg/kg and Mexidol in the dose of 100 mg/kg show the expressed antihypoxic activity on all models of hypoxia compared to the control group: hemic hypoxia in 2.09 and 1.82 times, hypercapnic hypoxia – in 2.35 and 2.29 times, on histotoxic hypoxia – in 2.04 and 1.9 times, hypobaric hypoxia – in 3.06 and 2.72 times, respectively.

Розповсюдження гіпоксичних станів є наслідком порушення мозкового, коронарного та пе- риферичного кровообігу, що потребує подальшого пошуку речовин, які здатні зменшува- ти негативний вплив гіпоксії на тканини, підвищуючи їх стійкість до гіпоксії. Представлені дослідження антигіпоксичної активності 1-фенетил-5,7-дигідро-1Н-піроло[2,3-d]піримідин- 2,4,6-триону (умовна назва «Дезапур») на різних моделях гіпоксій (гемічній, гіперкапнічній, гістотоксичній та гіпобаричній) у співставленні з препаратом порівняння – антигіпоксан- том мексидолом. Дезапур у дозі 10 мг/кг та мексидол у дозі 100 мг/кг проявили виражену антигіпоксичну активність на всіх видах гіпоксій по відношенню до контролю – на гемічній гіпоксії в 2,09 та 1,82, на гіперкапнічній – в 2,35 та 2,29, на гістотоксичній – в 2,04 та 1,9, на гіпобаричній – в 3,06 та 2,72 рази відповідно.

Распространение гипоксических состояний является следствием нарушения мозгового, ко- ронарного и периферического кровообращения, что требует дальнейшего поиска веществ, способных уменьшать негативное влияние гипоксии на ткани, повышая их устойчивость к гипоксии. Представлены исследования антигипоксической активности 1-фенетил-5,7- дигидро-1Н-пирроло[2,3-d]пиримидин-2,4,6-триона (условное название «Дезапур») на раз- ных моделях гипоксий (гемической, гиперкапнической, гистотоксической, гипобарической). Препарат сравнения – мексидол. Дезапур в дозе 10 мг/кг и мексидол в дозе 100 мг/кг про- явили выраженную антигипоксическую активность на всех видах гипоксий по отношению к контролю – на гемической гипоксии в 2,09 и 1,82, на гиперкапнической – в 2,35 и 2,29, на гистотоксической – в 2,04 и 1,9, на гипобарической – в 3,06 и 2,72 раза соответственно.