http://dspace.nuph.edu.ua/handle/123456789/943 2026-09-27T15:35:21Z 2026-09-27T15:35:21Z Gevorgian, K. Gudmanian, A. Kosharnyi, K. Lysenko, N. Berestova, A. http://dspace.nuph.edu.ua/handle/123456789/37223 2026-09-14T08:53:15Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Perspectivas y amenazas para el desarrollo de los estudios de traduccion en la era de la inteligencia artificial y la traducciоn automаtica Авторы: Gevorgian, K.; Gudmanian, A.; Kosharnyi, K.; Lysenko, N.; Berestova, A. Краткий осмотр (реферат): The article provides a comprehensive overview of how active use of artificial intelligence technologies and next-generation machine translation systems are transforming translation studies. It examines statistics from international organizations about the scale and speed of digitalization in language technologies. The findings show that the most rapid growth in machine translation adoption is in the European Union, where, according to the European Language Industry Survey, the share of these systems exceeds 50%, and in the United States, where it reaches 67.9% in 2025. In comparison, regional reports indicate that in Central and Eastern Europe, this figure ranges from 48–52%. The article explores AI's influence on the core aspects of translation cognitive, linguistic, and ethical. It highlights that modern neural translation systems offer much better semantic accuracy but also pose risks of losing individual style, creative interpretation, and contextual appropriateness. The author stresses the importance of rethinking the professional role of the translator, who is gradually shifting from a mere performer to an analyst and editor of AI-produced translations. A model is proposed for blending technological and humanistic approaches through the concept of “human-assisted translation,” where humans play a central role in maintaining accuracy, cultural relevance, and ethical standards. The paper discusses the potential applications of machine translation in education, science, diplomacy, and international business, while also warning about threats like language standardization, corporate monopolization of technology, and the distortion of meaning due to algorithmic bias. The conclusion emphasizes that further development of translation studies in the digital era should integrate AI tools with humanitarian principles of language culture, creativity, and intercultural responsibility.

2026-01-01T00:00:00Z Лисенко, Н.О. Берестова, А.А. http://dspace.nuph.edu.ua/handle/123456789/37222 2026-09-14T08:30:41Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Застосування елементів проблемного навчання при викладанні освітнього компонента “Риторика” аспірантам-фармацевтам Авторы: Лисенко, Н.О.; Берестова, А.А. Краткий осмотр (реферат): У пропонованій статті авторки порушують питання щодо впровадження технології проблемного навчання в закладах вищої освіти як ефективного засобу підготовки фахівців нового типу, здатних до критичного мислення, самостійного прийняття рішень, творчої діяльності та професійної комунікації. Обґрунтовано актуальність формування риторичної компетентності аспірантів, значна частина яких орієнтована на педагогічну діяльність. Наголошено, що рівень розвитку комунікативних і риторичних умінь безпосередньо впливає на ефективність освітнього процесу, мотивацію здобувачів освіти та якість засвоєння навчального матеріалу. Проаналізовано наукові підходи до проблемного навчання, зокрема ідеї сократівського діалогу, концепцію «навчання через діяльність» Дж. Дьюї, теорію відкритого навчання Дж. Брунера, а також напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців щодо розвитку когнітивних та творчих здібностей здобувачів освіти. Визначено, що попри значну кількість досліджень недостатньо уваги приділено розробленню прикладних проблемних кейсів, адаптованих до конкретних освітніх програм і категорій здобувачів. Метою статті є обґрунтування доцільності застосування проблемного навчання в професійній підготовці майбутніх викладачів фармацевтичних закладів вищої освіти та представлення авторських прикладів проблемних завдань із риторики. У роботі розкрито сутність проблемного навчання як організації освітнього процесу через створення проблемних ситуацій, що стимулюють пізнавальну активність студентів, формують у них аналітичне мислення та здатність діяти в умовах невизначеності. Запропоновано класифікацію проблемних завдань і розроблено систему кейсів, спрямованих на розвиток логічного мислення, аргументації, комунікативної гнучкості та рефлексивних умінь. Продемонстровано, що використання таких завдань сприяє підвищенню мотивації до навчання, формуванню професійної компетентності та готовності до педагогічної діяльності. Зроблено висновок, що проблемне навчання є ефективним інструментом інтеграції теоретичних знань і практичних навичок, забезпечує активізацію навчальної діяльності та створює передумови для безперервного професійного розвитку майбутніх фахівців.

2026-01-01T00:00:00Z Тимощук, Г. В. http://dspace.nuph.edu.ua/handle/123456789/36537 2026-04-20T13:15:58Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Стресостійкість особистості як один із факторів ефективної професійної діяльності Авторы: Тимощук, Г. В. Краткий осмотр (реферат): У статті проведено теоретичний аналіз стресостійкості особистості як одного з ключових факторів ефективної професійної діяльності в умовах сучасного ринку праці, що характеризується нестабільністю, високим емоційним навантаженням, постійним тиском дедлайнів, конкуренцією та невизначеністю. Зазначено, що особливої актуальності проблема набуває в професіях з підвищеним психоемоційним навантаженням, де фахівці щодня стикаються з екстремальними ситуаціями, травматичним контентом, високою відповідальністю за життя та здоров’я інших людей, а також наслідками воєнного стану, економічної нестабільності та постпандемійних трансформацій. Констатовано, що хронічний професійний стрес призводить до зниження продуктивності, зростання помилок, професійного вигорання, соматичних захворювань, депресивних і тривожних розладів. На основі огляду наукових досліджень продемонстровано еволюцію розуміння стресостійкості від пошуку захисних психосоціальних факторів до визнання її як динамічного процесу позитивної адаптації з акцентом на механізми, моделі та критичні оцінки конструкту. Висвітлено критичні функції стресостійкості та її вплив на ефективність професійної діяльності через системну взаємодію механізмів. Підкреслено значущість стресостійкості як стратегічно важливої особистісної якості в умовах викликів сучасності, особливо в Україні. Установлено, що її цілеспрямований розвиток через тренінги, психотерапію та організаційні заходи є інвестицією в кадровий потенціал і психологічне здоров’я фахівців. До перспектив подальших досліджень віднесено емпіричне вивчення ефективності інтервенцій у конкретних професійних групах в умовах тривалої кризи.; The article presents a theoretical analysis of personal stress resistance as one of the key factors of effective professional activity in the conditions of the modern labor market, which is characterized by instability, high emotional strain, constant deadline pressure, competition, and uncertainty. It is noted that the issue becomes particularly relevant in professions with increased psycho-emotional load, where specialists daily face extreme situations, traumatic content, high responsibility for the lives and health of others, as well as the consequences of martial law, economic instability, and post-pandemic transformations. It has been established that chronic occupational stress leads to decreased productivity, increased errors, professional burnout, somatic diseases, depressive and anxiety disorders. Based on a review of scientific research, the evolution of understanding stress resilience has been demonstrated, from the search for protective psychosocial factors to recognition of it as a dynamic process of positive adaptation, with an emphasis on mechanisms, models, and critical evaluations of the construct. The critical functions of stress resistance and its impact on professional performance through the systemic interaction of mechanisms are highlighted. The significance of stress resistance as a strategically important personal quality in the face of contemporary challenges, especially in Ukraine, is emphasized. It is established that its purposeful development through training, psychotherapy, and organizational measures is an investment in the human resources potential and psychological health of specialists. Prospects for further research include the empirical study of the effectiveness of interventions in specific professional groups under conditions of prolonged crisis.

2026-01-01T00:00:00Z Тимощук, Г. В. http://dspace.nuph.edu.ua/handle/123456789/36316 2026-03-19T14:43:12Z 2026-01-01T00:00:00Z

Название: Емоційне вигорання як категорійно-понятійна проблема Авторы: Тимощук, Г. В. Краткий осмотр (реферат): У статті представлено історичний та теоретичний аналізи категорії «емоційне вигорання» в психологічній науці. Зазначено, що початок вивчення поняття пов’язаний з роботами Г. Фройденбергера (1974 р.), який трактував його як стан фізичного, емоційного та мотиваційного виснаження унаслідок тривалої взаємодії з людьми в умовах високого емоційного напруження. Констатовано набуття дослідженнями у 1980-х р.р. конструктивного характеру, який був пов’язаний з розробкою стандартизованих методик (К. Маслач, С. Джексон). Емоційне вигорання, зокрема, розглядалося як форма трудового стресу в організаційному контексті. З середини 1990-х р.р. наукові розвідки перейшли до емпіричної фази з експоненційним зростанням публікацій (В. Бойко, М. Лейтер, Т. Марек, К. Маслач, В. Шауфелі та ін.). Зауважено на досить широкому діапазоні сучасних робіт, що засвідчує актуальність, комплексність і значущість проблеми. Установлено існування двох основних підходів: результативного (структурно-симптоматичного), де емоційне вигорання трактується як стійкий стан з вимірюваними симптомами (Е. Аронсон, К. Маслач, А. Пайнс, В. Шауфелі та ін.), та процесуального (стадійного), що акцентує динаміку розвитку (В. Бойко, М. Буриш та ін.). У межах результативного підходу розглянуто одно-, двох-, трьох- і чотирьохфакторну моделі з домінуванням трьохфакторної моделі К. Маслач (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція досягнень). Висвітлено фактори ризику емоційного вигорання: особистісний (нейротизм, перфекціонізм), організаційний (надмірне навантаження, обмеженість ресурсів) і рольовий (конфлікти, неоднозначність, нечіткі посадові інструкції, не узгоджені зусилля). Підкреслено актуальність і значущість проблеми в соціономічних професіях та її загострення в Україні. Наведено стадії емоційного вигорання та підкреслено його повільну динаміку, що ускладнює раннє виявлення. Робота узагальнює наукові погляди щодо емоційного вигорання як категорійно-понятійної проблеми та підкреслює необхідність здійснення профілактичних заходів для збереження психічного здоров’я.; The article presents a historical and theoretical analysis of the category «emotional burnout» in psychological science. It is noted that the beginning of the study of the concept is associated with the work of H. Freudenberger (1974), who interpreted it as a state of physical, emotional, and motivational exhaustion resulting from prolonged interaction with people in conditions of high emotional stress. It is stated that research in the 1980s acquired a constructive character, which was related to the development of standardized methods (К. Maslach, S. Jackson). Emotional burnout, in particular, was considered as a form of work-related stress in an organizational context. Since the mid-1990s, scientific research has entered an empirical phase with exponential growth in publications (V. Boyko, M. Leiter, T. Marek, K. Maslach, W. Schaufeli, etc.). This has been noted across a fairly wide range of contemporary studies, highlighting the relevance, complexity, and significance of the issue. Two main approaches have been identified: the outcome-based (structural-symptomatic) approach, where burnout is treated as a stable condition with measurable symptoms (E. Aronson, K. Maslach, A. Pines, W. Schaufeli, etc.), and the process (stages) approach, which emphasizes the dynamics of development (V. Boyko, M. Burysh, etc.). Within the outcome-oriented approach, one-, two-, three-, and four-factor models were considered, with the three-factor model by K. Maslach (emotional exhaustion, depersonalization, reduced personal accomplishment) being predominant. The risk factors for burnout were highlighted: personal (neuroticism, perfectionism), organizational (excessive workload, limited resources), and role-related (conflicts, ambiguity, unclear job instructions, uncoordinated efforts). The relevance and significance of the problem in socio-economic professions and its exacerbation in Ukraine were emphasized. The stages of emotional burnout were presented, noting its slow dynamics, which complicates early detection. The paper summarizes scientific views on emotional burnout as a conceptual and categorical problem and emphasizes the need for preventive measures to maintain mental health.

2026-01-01T00:00:00Z