Володимир Свідзінський (1885-1941)

Abstract

Творчість В. Свідзінського, вписувана науковцями в рамки натурфілософської, міфософської лірики (поряд із раннім П. Тичиною, Є. Плужником, Б.-І. Антоничем), усе ж стоїть в українській літературі осібно. Сучасна дослідниця Е. Соловей пояснила це ситуацією безперервності традиції, продемонстрованою світоглядом та лірикою митця: вони є всуціль гармонійними, ніби на них зовсім не відбилися історичні та духовні катаклізми першої половини ХХ ст. Неповторним робить поета і спосіб відтворення ним світу – автор постає міфотворцем, оскільки метафори вже не сприймаються як такі, В. Свідзінський не прагне пояснити один предмет через другий, читач починає вірити, що описувані явища, деталі такими і є. Це провідна ознака міфологізації, при якій жоден складник тексту не лишається рівнозначним своєму позапоетичному смислу. Отже, постать В. Свідзінського є унікальним явищем в українській літературі.