Експериментальне дослідження ефективності Глюкваміну при тубулярному ураженні нирок

Abstract

Актуальність. Тубулярні ураження посідають вагоме місце серед причин виникнення хронічної хвороби нирок (ХХН). Тому при пошуку ефективних засобів лікування ХХН доцільним є дослідження їх впливу на тубу- лярний апарат патологічно зміненої нирки. Мета роботи. Експериментальне вивчення ефективності препарату Глюквамін при тубулярному ураженні нирок для обґрунтування доцільності застосування в терапії ХХН. Матеріали та методи. В якості моделі тубулярного ураження нирок використовували сулемову нефропа- тію у щурів. У тварин визначали діурез, екскрецію та кліренс креатиніну, канальцеву реабсорбцію, активність у сечі ферментів лактатдегідрогенази, γ-глутамілтрансферази та N-ацетил-β-D-глюкозамінідази. Результати та їх обговорення. Через 3 тижні після відтворення нефропатії під впливом Глюкваміну спосте- рігалось вірогідне збільшення діурезу стосовно нелікованих тварин, екскреції та кліренсу креатиніну, каналь- цевої реабсорбції, що свідчить про нормалізацію функціонального стану нирок. Також спостерігався позитив- ний вплив на вміст маркерів ураження тубулярного апарату нирок, що проявлялось у вірогідному зменшенні рівня ферментурії. При цьому за ступенем впливу Глюквамін за більшістю показників вірогідно перевершував активність препаратів порівняння кверцетину та леспефрилу. Висновки. За умов розвитку тубулярного ураження нирок, що призводить до виникнення ниркової не- достатності, Глюквамін чинить виражену нефропротекторну дію та є перспективним засобом лікування ХХН.

Topicality. Tubular damages take an important place among the causes of chronic kidney disease (CKD). Therefore while searching the effective drugs for CKD treatment it is advisable to study their effect on the tubular apparatus of a pathologically altered kidney. Aim. Experimental study of Gluquamine efficacy in the case of tubular kidney damage to substantiate the advisability of its using in CKD therapy. Materials and methods. Mercuric chloride nephropathy in rats was used as a model of tubular renal damage. Diuresis, excretion and clearance of creatinine, tubular reabsorption, urinary activity of lactate dehydrogenase enzymes, γ-glutamyltransferase and N-acetyl-β-D-glucosaminidase were determined in animals. Results and discussion. 3 weeks after the nephropathy induction under the influence of Gluquamine there was a significant increase relatively to untreated animals of the diuresis, excretion and clearance of creatinine, tubular reabsorption, which indicates the normalization of kidneys functional state. There was also a positive effect on markers content of kidneys tubular apparatus damage, which was manifested in a significant decrease in the level of enzymuria. At the same time by the degree of influence Gluquamine significantly exceeded the activity of comparative drugs quercetin and lesprefil by the majority of parameters. Conclusions. In the conditions of tubular kidney damage development leading to emergence of renal failure, Gluquamine has a pronounced nephroprotective effect and is a promising drug in CKD therapy.

Актуальность. Тубулярные поражения занимают важное место среди причин возникновения хронической болезни почек (ХБП). Поэтому при поиске эффективных средств лечения ХБП целесообразно исследование их влияния на тубулярный аппарат патологически измененной почки. Цель работы. Экспериментальное изучение эффективности препарата Глюквамин при тубулярном пора- жении почек для обоснования целесообразности применения в терапии ХБП. Материалы и методы. В качестве модели тубулярного поражения почек использовали сулемовую нефро- патию у крыс. У животных определяли диурез, экскрецию и клиренс креатинина, канальцевую реабсорбцию, ак- тивность в моче ферментов лактатдегидрогеназы, γ-глутамилтрансферазы и N-ацетил-β-D-глюкозаминидазы. Результаты и их обсуждение. Через 3 недели после воспроизведения нефропатии под влиянием Глюквамина наблюдалось достоверное увеличение относительно нелеченных животных диуреза, экскреции и клиренса кре- атинина, канальцевой реабсорбции, что свидетельствует о нормализации функционального состояния почек. Также наблюдалось положительное влияние на содержание маркеров поражения тубулярного аппарата почек, что проявлялось в достоверном уменьшении уровня ферментурии. При этом по степени влияния Глюквамин по большинству показателей достоверно превосходил активность препаратов сравнения кверцетина и леспефрила. Выводы. В условиях развития тубулярного поражения почек, приводящего к возникновению почечной недостаточности, Глюквамин оказывает выраженное нефропротекторное действие и является перспективным средством лечения ХБП.