Дослідження структури споживання дофамінергічних лікарських засобів для лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона

Abstract

Хвороба Паркінсона (ХП), поширеність якої зростає стрімкими темпами, – це нейродегенеративна патологія, патогенез якої пов’язаний із загибеллю нейрональних клітин, що беруть участь у виробленні дофаміну. Сучасна фармакотерапія ХП базується переважно на відновленні рівня дофаміну, «платиновим» стандартом вважається леводопа. Застосування леводопи має обмеження через виникнення побічних реакцій, одним з основних ускладнень є леводопа-дискінезія. Крім того, з прогресуванням захворювання пацієнти стають менш чутливими до дофамінергічних ЛЗ і потребують вищих доз і більшої кратності застосування. Тому сучасні протипаркінсонічні ЛЗ містять леводопу з інгібіторами декарбоксилази (більш відомі як карбідопа або бензеразид) у двокомпонентних ЛЗ та леводопу, карбідопу й ентакапон – у трикомпонентних ЛЗ. На сьогодні існує низка лікарських засобів (ЛЗ) для лікування ХП, але їхня ефективність у різних пацієнтів, при різних клінічних формах та побічні ефекти є предметом постійного обговорення.