Особливості лабораторної діагностики інфекційного мононуклеозу у дітей

Abstract

Інфекційний мононуклеоз (ІМ) належить до найбільш поширених вірусних патологій дитячого віку. Провідним етіологічним чинником ІМ є вірус Епштейна — Барр (EBV, герпесвірус людини 4-го типу); рідше хворобу викликають цитомегаловірус (CMV) чи інші лімфотропні герпесвіруси. Показник серопозитивності до EBV серед дорослого населення сягає 90–95%, причому первинне інфікування відбувається переважно в дитячому та пубертатному періодах. Клінічна картина ІМ характеризується вираженим віковим поліморфізмом: у дітей раннього віку переважає субклінічний перебіг або симптоматика, що схожа з ГРВІ, тоді як у старшій віковій групі розвивається класична клінічна тріада (гарячка, лімфаденопатія та тонзилофарингіт). Необґрунтоване призначення амінопеніцилінів супроводжується появою патогномонічної амінопеніцилін-асоційованої екзантеми. Зважаючи на онкогенний потенціал EBV, загрозу хронізації процесу, ризики автоімунних та тяжких гематологічних ускладнень, раннє виявлення вірусу ІМ є важливим. Проте неспецифічність клінічних проявів та віково-детерміновані особливості гуморальної відповіді у дітей суттєво обмежують інформативність стандартних лабораторних тестів, що обумовлює необхідність оптимізації діагностичних алгоритмів.