Modern aspects of development and treatment of rhinosinusitis

Abstract

Rhinosinusitis is one of the most common chronic diseases. The studies in recent decades have shown that approximately 10% of rhinosinusitis have an endogenous nature. According to statistics, women more often suffer from rhinosinusitis than men, as well as people from the higher social strata of society. According to the literature, patients with rhinosinusitis are about one third of the total number of hospitalizations in ENT in-patient departments. Foci of inflammation in the paranasal sinuses can be a source of infectious sensitization of the respiratory tract and lungs, as well as the cause of severe intracranial complications. Therefore, the problem of the treatment of rhinosinusitis remains one of the most urgent and difficult in otorhinolaryngology. The empirical antibiotic therapy is the basic treatment of acute bacterial rhinosinusitis, as well as exacerbation of chronic rhinosinusitis. Drugs of the first choice in acute rhinosinusitis are amoxicillin, amoxicillin/clavulanate. Cephalosporins, e.g., cefuroxime axetil, are another way of treatment. Drugs, which are prescribed in the case of failure of the first course of antibiotics, are macrolides and fluoroquinolones of the III-IV generations such as levofloxacin and moxifloxacin. The use of traditional medicines has a positive therapeutic effect, but side effects of glucocorticoids and vasoconstrictors for topical application are associated with the risk of retinal vascular embolism and development blindness. Therefore, today the use of homeopathic complex drugs based on the components of the plant, animal and mineral origin is topical since they are as effective as allopathic drugs, do not exhibit undesirable side effects, drug intolerance and the effect of habituation, and do not cause allergic reactions

Риносинусит відноситься до числа найпоширеніших хронічних захворювань. Дослідження останнього десятиліття показали, що приблизно 10% риносинуситів мають ендогенну при- роду. За статистикою на риносинусити частіше хворіють жінки, а також люди з вищих со- ціальних верств суспільства. За літературними даними хворі на риносинусити становлять близько 1/3 від загального числа госпіталізованих в ЛОР-стаціонари. Вогнища запалення в навколоносових пазухах можуть бути джерелом інфекційної сенсибілізації дихальних шляхів і легенів, а також причиною важких внутрішньочерепних ускладнень. Тому проблема лікування риносинуситів залишається дотепер однією з актуальних і складних в оториноларингології. Базисним методом лікування гострого бактеріального риносинуситу, а також загострення хронічного риносинуситу є емпірична антибактеріальна терапія. Препаратом першого ви- бору при гострому риносинуситі є амоксицилін, амоксицилін/клавуланат. Іншим варіантом лікування є цефалоспорини, наприклад, цефуроксиму аксетил. Засобами, які призначають у разі неефективності першого курсу антибіотикотерапії, є макроліди та фторохінолони IIIIV поколінь: левофлоксацин, моксифлоксацин. Застосування традиційних лікарських засобів чинить позитивний терапевтичний ефект, проте побічні ефекти глюкокортикостероїдів і судинозвужувальних лікарських препаратів для місцевого застосування пов’язані з ризиком емболії судин сітківки та розвитку сліпоти. Тому сьогодні є актуальним застосування го- меопатичних комплексних препаратів на основі компонентів рослинного, тваринного та мінерального походження, оскільки вони за ефективністю не поступаються алопатичним препаратам, не проявляють небажаної побічної дії, ефектів непереносимості препаратів і звикання та не викликають алергічних реакцій

Риносинусит относится к числу самых распространенных хронических заболеваний. Иссле- дования последнего десятилетия показали, что примерно 10% риносинуситов имеют эндо- генную природу. По статистике риносинуситом чаще болеют женщины, а также люди из высших социальных слоев общества. По литературным данным больные риносинуситом составляют около 1/3 от общего числа госпитализированных в ЛОР-стационары. Очаги воспаления в околоносовых пазухах могут быть источником инфекционной сенсибилиза- ции дыхательных путей и легких, а также причиной тяжелых внутричерепных осложнений. Поэтому проблема лечения риносинусита остается одной из актуальных и сложных в ото- риноларингологии. Базисным методом лечения острого бактериального риносинусита, а также обострения хронического риносинусита является эмпирическая антибактериальная терапия. Препаратом первого выбора при остром риносинусите являются амоксициллин, амоксициллин/клавуланат. Другим вариантом лечения являются цефалоспорины, например, цефуроксим аксетил. Средствами, которые назначают в случае неэффективности перво- го курса антибиотикотерапии, являются макролиды и фторхинолоны III-IV поколений: ле- вофлоксацин, моксифлоксацин. Применение традиционных лекарственных средств имеет положительный терапевтический эффект, однако побочные эффекты глюкокортикосте- роидов и сосудосуживающих лекарственных препаратов для местного применения связаны с риском эмболии сосудов сетчатки и развития слепоты. Поэтому сегодня является акту- альным применение гомеопатических комплексных препаратов на основе компонентов рас- тительного, животного и минерального происхождения, поскольку они по эффективности не уступают аллопатическим препаратам, не проявляют нежелательных побочных действий, непереносимости препаратов и эффекта привыкания и не вызывают аллергических реакций.