Екологічна складова сталого розвитку сільського господарства

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні екологічних індикаторів сталого розвитку сільського господарства на основі систематизації статистичних даних у динаміці та визначення характерних ознак екологічної загрози, спричиненої діяльністю суб’єктів господарювання. Встановлено, що, згідно з концепцією потрійного критерію Дж. Елкінгтона, екологічну складову сталого розвитку, на рівні із економічною та соціальною, покладено в основу розробки національних індикаторів, визначених Цілями сталого розвитку (ЦСР) до 2030 р. Опитування, проведені Світовим економічним форумом, свідчать про випереджаючі позиції екологічних глобальних ризиків, пов’язаних із екстремальними погодними явищами, невдачами в боротьбі зі змінами клімату, природними стихійними лихами, зниженням біологічного різноманіття та природніми лихами, викликаними суб’єктами господарювання. У результаті дослідження було виокремлено дві групи екологічних індикаторів сталого розвитку сільського господарства, пов’язаних з оцінюванням якості ґрунту та біорізноманіття, які виражені у ЦСР 6, 13 і 15. Подальший аналіз фактичного виконання завдань у розрізі Цілей дозволяє оцінити ступінь їх досяжності в найближчій перспективі. Високий рівень розораності площ, неконтрольоване використання добрив і лінійні моделі господарювання, що продукують відходи, є причинами зростання викидів парникових газів, зниження балансу гумусу та поживних речовин. Поступова заміна лінійних моделей на циклічні може сприяти регенерації природного капіталу. Подальші дослідження пов’язані з переглядом ефективності використання ресурсів, пошуком шляхів зменшення обсягів відходів, а також застосування на локальному рівні концепції циркулярної економіки.