Фізична терапія при неспецифічному болю у поперековому відділі хребта на довготривалому етапі реабілітації

Abstract

Неспецифічний біль у поперековому відділі хребта (НБП) є однією з найпоширеніших причин тимчасової непрацездатності та хронічного болю серед працездатного населення. Основним джерелом болю найчастіше вважається міжхребцевий диск, однак патологічний процес може залучати також м’язово-фасціальні структури, зв’язки, суглоби та нервові елементи хребетного сегмента. За даними епідеміологічних досліджень, понад 80% осіб хоча б раз у житті відчували поперековий біль, причому у 20% випадків він набуває хронічного перебігу, що значно обмежує повсякденну активність і знижує якість життя. Сучасні клінічні настанови та наукові джерела свідчать, що медикаментозна терапія забезпечує лише короткочасне усунення симптомів, не впливаючи на патогенетичні механізми. Водночас хірургічне лікування доцільне лише у разі структурних порушень, які мають чітке морфологічне підґрунтя. У цьому контексті особливого значення набуває фізична терапія як провідний немедикаментозний напрям, що сприяє зменшенню больового синдрому, покращенню рухливості хребта, відновленню функціонального стану та запобіганню хронифікації симптомів. До ефективних методів фізичної терапії при НБП належать кінезіотерапія, стабілізаційні вправи, когнітивно- поведінкові втручання, мануальні техніки, методи нейром’язової фасилітації. Особливу увагу дослідники приділяють персоналізації програм реабілітації та оцінці їх ефективності на основі об’єктивних інструментів (шкала V􀀾S, тест Шобера, індекс Освестрі тощо). Таким чином, актуальність дослідження зумовлена не лише високою поширеністю НБП серед працездатного населення, а й необхідністю наукового обґрунтування та впровадження ефективних, комплексних програм фізичної терапії. Ці програми мають бути спрямовані на тривале покращення функціонального стану пацієнтів із урахуванням їхніх індивідуальних анатомо-функціональних особливостей, рівня фізичної активності та ступеня обмеження життєдіяльності