Місце гемолітичних анемій в лабораторній медицині

Abstract

До гемолітичних анемії відносять велику групу анемій, які характеризуються прискоренням швидкості руйнування червоних кров’яних тілець (гемолізом) в кровоносних судинах чи судинному просторі системи мононуклеарних фагоцитів. Термін життя еритроцитів становить приблизно 120 днів. Після цього вони руйнуються в селезінці, печінці та кістковому мозку, а нові клітини утворюються в червоному кістковому мозку, щоб підтримувати необхідну концентрацію кисню в організмі. При гемолітичних анеміях термін життя еритроцитів значно скорочується, зазвичай до 14-20 днів, що призводить до зниження їхньої життєздатності, при даному виді анемій руйнування еритроцитів перевищує компенсаторні можливості ериропоезу. За етіологією гемолітичні анемії поділяються на спадкові та набуті. Серед причин розвитку гемолітичної анемії слід зазначити такі чинники спадкового характеру: спадковий сфероцитоз та еліптоз мембран еритроцитів, недостатність ферментних систем, вроджені порушення синтезу гемоглобіну, аномальна структура гемоглобіну. Серед причин появи гемолітичної анемії можуть такі неспадкові (набуті) чинники: інфекційні та аутоімунні захворювання, переливання несумісної крові, вплив токсичних та отруйних речовин, значні опіки. Спадкові форми, як правило, виявляються в молодшому віці, аутоімунні частіше зустрічаються в середньому і старшому віці (даний вид анемій зустрічається частіше). Гемолітичні анемії актуальні через високий ризик небезпечних для життя ускладнень, таких як серцева, ниркова або печінкова недостатність, інфаркт селезінки та гемолітична кома. Під час гемолітичних кризів руйнування еритроцитів відбувається особливо інтенсивно, що може призвести до різкого загострення симптомів та ускладнень, в клінічній практиці важливе місце має гемолітична хвороба новонароджених, яка виникає через несумісність групи крові або резус-фактора матері та дитини.