Роль клітинної лінії у формуванні глікозильного профілю та виходу терапевтичного моноклонального антитіла

Abstract

Глікозилювання – це процес посттрансляційної модифікації, який передбачає додавання вуглеводних структур до білків, включаючи терапевтичні моноклональні антитіла. Структури вуглеводів, що додаються під час глікозилювання, можуть суттєво впливати на властивості цих антитіл, включаючи їхні функції ефектора Fc, фармакокінетику та імуногенність. Отже, глікозилювання часто вважається критичною характеристикою якості під час виробництва біофармацевтичних препаратів. Модуляція глікозилювання дозволяє генерувати різні варіанти, включно з високоманнозними, афукозильованими, галактозилованими та сіаільованими глікоформами. Було виявлено, що сіаільування та фукозилювання антитіл залежать від тканини продуцента та ізотипу антитіла, що дозволяє визначати оптимальні типи продуцентних клітин відповідно до бажаного механізму дії антитіла. Крім того, у клітинах, чутливих до дії отриманих антитіл, виробляються великі кількості (>20%) неглікозильованих антитіл. Різне глікозилювання в різних продуцентних клітинах може призвести до зміненої потужності антитіл, що виробляються in vivo, залежно від бажаного способу дії, і може впливати на період напіврозпаду їхньої сироватки.