Огляд клінічної ефективності та безпеки ад’ювантної терапії нирково-клітинної карциноми: доказова база для оцінки медичних технологій в Україні

Abstract

лин нирки, за якої навіть після радикальної нефректомії у пацієнтів із проміжно високим та ви- соким ризиком зберігається суттєва ймовірність рецидиву. Відповідно, пошук ефективних ад’ю- вантних видів терапії є клінічно та фармакоекономічно важливим завданням, особливо в кон- тексті оцінки медичних технологій та формування рішень щодо державного фінансування. Мета – проведення аналітичного огляду рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) та високоякісних оглядів, що оцінюють ад’ювантні системні методи лікування НКК, з метою по- дальшої оцінки медичних технологій. Матеріали та методи дослідження. Матеріалами дослідження стали публікації, відібрані після скринінгу за критеріями відповідності популяції, дизайну, інтервенції та клінічних резуль- татів. До якісного синтезу було залучено 40 досліджень. Первинною кінцевою точкою клінічної ефективності в більшості праць була безрецидивна виживаність (БРВ) за медіаною спостережен- ня від 24 до 76 місяців у різних дослідженнях. Оцінювання клінічної ефективності проводили за показником відносного ризику (ВР – hazard ratio, HR) та частотою небажаних явищ 3–4 ступенів. У дослідженні використано стандартизований збір даних, контент-аналіз, наративний синтез результатів та узагальнення. Результати та їхнє обговорення. Установлено, що пембролізумаб забезпечує найбільшу ко- ристь у зниженні ризику рецидиву (ВР для БРВ складає 0,63–0,72) і асоціюється зі сприятливими сигналами загальної виживаності (ЗВ) (ВР 0,52–0,62). Сунітиніб продемонстрував ВР 0,76–0,94 для БРВ; інші втручання загалом мали ВР близько або вище 0,85. Імуноонкологічні препарати мали нижчу частоту токсичності 3–4 ступенів (≈9–32 %) порівняно з інгібіторами тирозинкіна- зи/mTOR (≈23–72 %). Статистично значущий вплив на ЗВ виявлено лише для пембролізумабу (ВР 0,52–0,62; p < 0,05 у трьох періодах спостереження). Для сунітинібу, ніволумабу, атезолізу- мабу, еверолімусу та інших агентів статистично значущих відмінностей щодо ЗВ не зафіксовано. Висновки. Результати аналітичного огляду свідчать, що пембролізумаб та сунітиніб є послі- довними кандидатами для ад’ювантної терапії НКК, тоді як користь таргетних препаратів більш селективна для підгруп високого ризику. Відповідно до мети роботи отримані результати можуть бути використані як доказова база для подальшої оцінки медичних технологій та формування рекомендацій щодо державного фінансування лікарських засобів (ЛЗ) для ад’ювантного ліку- вання НКК.

Renal cell carcinoma (RCC) remains one of the most common malignant kidney tumors, in which even after radical nephrectomy, patients with intermediate-high and high risk have a significant probability of recurrence. Accordingly, the search for effective adjuvant treatment modalities is a clinically and pharmacoeconomically important task, especially in the context of the health technology assessment and decision-making on public funding. Aim. To conduct an analytical review of randomized controlled trials and high-quality reviews evaluating adjuvant systemic treatment modalities for RCC for the purpose of the subsequent health technology assessment. Materials and methods. The study materials were publications selected after screening according to eligibility criteria related to the population, design, intervention, and clinical outcomes. Forty (40) studies were included in the qualitative synthesis. The primary endpoint of the clinical efficacy in most studies was recurrence-free survival (RFS) at a median follow-up of 24 to 76 months across different trials. The clinical efficacy assessment was based on published hazard ratios (HR) and the frequency of grade 3–4 adverse events. The study used standardized data collection, the content analysis, the narrative synthesis of results, and generalization. Results and discussion. Pembrolizumab was found to provide the greatest benefit in reducing the risk of recurrence (RFS HR 0.63–0.72) and was associated with favorable overall survival (OS) signals (HR 0.52–0.62). Sunitinib demonstrated RFS HRs of 0.76–0.94; other interventions generally had HRs close to or above 0.85. Immuno-oncology agents had a lower frequency of grade 3–4 toxicity (≈9%–32%) compared to tyrosine kinase inhibitors/mTOR inhibitors (≈23%–72%). A statistically significant effect on OS was identified only for pembrolizumab (HR 0.52–0.62; p < 0.05 at three follow-up time points). For sunitinib, nivolumab, atezolizumab, everolimus, and other agents, no statistically significant differences in OS were observed. Conclusions. The results of the analytical review indicate that pembrolizumab and sunitinib are consistent candidates for the adjuvant therapy of RCC, while the benefit of targeted agents appears to be more selective for high-risk subgroups. In accordance with the aim of the study, the results obtained can be used as an evidence base for further health technology assessment and developing recommendations on public funding of medicines for the adjuvant treatment of RCC